Маленький паросток, що виріс у парку, роззирається довкола, уважно приглядається до своїх сусідів – берези, дуба, горобини, клена, ясена, явора, каштана, тополі, верби – і шукає, чий же він. Бо бути нічийним – сумно. Бо щастя – «це знайти у цьому світі когось схожого на тебе».