Набір ніндзь 518-1К кольчуга, меч, піхви, налокітники, пов'язка, на планшетці 63*32 см

Ніндзя (яп. 忍者 — той, хто ховається,; той, хто ховається 忍ぶ «синобу» — приховувати (ся), ховати (ся); терпіти, переносити + の者 «моно» — суфікс людей і професій, інша назва синубі (忍び кратко < 忍びの者 «синобій-але моно») — розвідник-диверсант, шпигун, лазутчик і найманий вбивця у середньовічній Японії.

Згідно з легендами, ніндзя були відважні, треновані люди, які пройшли ще з дитинства підготовку в дуже складному мистецтві ніндзюцу, яке містило в собі дуже багато умінь. Ніндзя мав насамперед видобувати потрібну інформацію, а також володіти будь-яким предметом, як зброєю (основа — навчання володінню зброєю й принцип підбору використання), захищатися від будь-якої зброї (зокрема й голими руками), раптово з'являтися й непомітно ховаються, знати місцеву кухня, травлення й голкоуколювання. Вони могли довго перебувати під водою, дихаючи через соломинку, лазити по скелях, орієнтуватися на місцевості, тренувати слух, зорову пам'ять, краще бачити в темряві, мати тонкий нюх і багато іншого.

Ініціація відбулася, як і в самурайських сім'ях, у 15 років. Тоді юнак і дівчата переходять до вивчення дзен-буддизму та сянь-даосизму. Є думка, що своїм походженням ніндзя пов'язані з ямабусі.

Політично ніндзь були поза системою феодальних відносин, вони мали свою структуру. До того ж вони були «хінін» — поза структурою суспільства, не мали свого визнаного місця в ньому, а могли займати будь-яке, хоча своє місце було навіть у селянина, торговця. Стародавні ніндзії були розкидані по всій країні, але основне співвідношення їх — лісові околиці Кіото та гірські райони Іга й Кока. Іноді клани ніндзя поповнювалися самураями, які втратили своїх покровителів (так званими ронінами). Саме застосування терміну "клан" неправильно, оскільки він передбачає обов'язкове існування споріднених уз, що було далеко не завжди. До XVII ст.волі 70 кланів ніндзя. Найбільш могутніми були школи Іга-рю та Кока-рю. Формування солова ніндзя йде паралельно до становлення складу самураїв, але оскільки останні через свою владу стали пануючим класом, то ніндзя зайняли місце розгалуженій шпигунській мережі. До того ж «нін» (яке прочитання «синобі») означає «таємний», вони не могли діяти явною силою. Сама природа ніндзюцу цього не погоджувалася. Однак, «демони ночі», як їх називали, наводили жах на самураїв і князів. Водночас ніндзь практично ніколи неgував селян, позаяк ті могли їм завжди допомогти. Крім того, вбивство не було основним профілем ніндзя. Їхнє покликання було — шпигун і диверссії. Личина торговця, циркового акробата, селянина — всі вони допомагають приховано пересуватися по країні, а інші такі ж люди створювали масовку, даючи змогу залишатися прихованими, залишаючись на видноті.

Ніндзя виходять на історичну арену в X ст., їх забарвлення припадає на 1460-1600 рр., епоху веденнях провінцій і об'єднання Японії; дуже широко використовуються Токугава Іеясу у разі протистояння з претендентом на пост військового поета Тоетеомі Хідері та його мати Асаї Йодогімі, яка тривала приблизно 15 років. У 1603 р. перший сегун Токугава, цілком логічно розв'язавши, що організація ніндзя може бути використана проти нього небажаним виходом війни дайме, спровокував два найбільших клани ніндзя, Кока та Іга, на протистояння. У результаті до 1604 р. від суспільства ніндзь залишилися небагато, які згодом присяяли на вірність особисто стегуну. Крім того, у зв'язку з припиненням феодальних воєн і встановленням внутрішнього світу зі сьогунатом Токугава ніндзя зникають із політичної арени за браком попиту.